Наразі своє завдання вбачаю в тому, щоб висловити декілька спостережень про толерантність, міську різноманітність і міграцію, а не зробити їх широкий аналіз. Іншими словами моя мета – показати слайд-шоу, аніж художній фільм. Сподіваюся, ви не заперечуєте, адже іноді декілька кадрів можуть бути більш інформативними за повнометражний фільм. Я переконаний, якщо мені не вдасться надати переконливі аргументи, то у моїх поважних читачів це, звичайно, вийде.
Тож, керуючись цим завданням дозвольте почати з мого першого спостереження. Ми живемо у час міст так само, як і у час міграції. Ці два поняття так щільно пов’язані, що є частиною людського буття.
Нова міська реальність включає в себе розвиток мобільних груп населення, що часто є наслідком глобалізації економіки і комунікації. Міста всього світу об’єдналися у агломерації, поділені за класовою, етнічною, релігійною і національною ознаками. Створюючи місто, треба щоб політики продумали шляхи взаємодій цих людей із місцевою владою, аби створити спільноту, економічні і навчальні можливості, надавати послуги.
У такому разі створення життєздатної міської структури правління і сильної демократичної громадянської культури необхідне для підтримки міст які можуть прийняти мігрантів і різноманітність.
Поки ці поняття глобальні, причини, через які групи мігрантів об’єднуються у певні міські райони, різняться залежно від міста. Історія місця, ідентичність групи, а також державна політика – все це має вплив на цей процес. Тому, замість того, щоб пропонувати змінити політику, я вважаю, що першим етапом у розробці ефективної політики має бути просування думки що така політика потрібна.
ІІ. Така робота починається з спостереження: щоб бути успішним у період швидкого глобального руху населення, наприклад початку двадцять першого століття, місто має одночасно приймати як особистісні, так і загальні орієнтири. Місцеві легенди, спогади, історія повинні виходити за рамки розуміння лише суспільством щоб всі прийняли плюралізм. Іншими словами, міська громадська ідентичність повинна об’єднати різні групи населення та окремих людей. Навіть якщо у минулому вони були розділені, то тепер міста повинні якимось чином створити спільне відчуття відповідальності за спільне майбутнє.
Щоб громадська ідентичність була справжньою, жителів міста мають пов’язувати як загальні, так і приватні інтереси, які не виходять за рамки сприйняття.
Міста неминуче різноманітні, отже, вони є осередками змін взаємозв’язків. Ось чому вони повинні прагнути забезпечити захищені публічні місця, куди різні люди приходять і, взаємодіють один з одним. Для цього публічні місця та суспільні надбання (як у прямому, так і переносному сенсі) повинні бути загальнодоступні і водночас захищені.
Іноді процес виховання спільного поняття простору і спільноти виходить із найбільш повсякденної справи. Багато чиказьців усіх рас і класів ототожнюють із центром життя універмаг Маршала; реальність, яка стала очевидною тільки після того, як Macy’s викупив його. Місцева їжа, наприклад філадельфійський сирний пиріг, допомагає людям знайти спільну мову. Спортивні команди так само зближують людей, не зважаючи на великі відмінності.
Я навів ці приклади, бо для інших спільнот вони такі незначні, що майже ніхто не розуміє про що йде мова. Але до цього я й веду, що кожен, хто належить до чиказької чи філадельфійської спільноти мене зрозуміє. Часто саме такі приклади містять у собі найбільш емоційний зміст.
ІІІ. У інших випадках загальне значення може виникнути через захист різних людей. Фахівці, пишучи про велику мережу парків у Монреалі, зазначають, що мігранти як англофони, так і франкофони з легкістю користуються одними і тими самими парками. Таке співіснування може бути першим кроком до чогось більш значущого.
Так само коментуючи виникнення у Вашингтоні вулиці Ю, як місце проживання різних поколінь, рас, етнічних груп, старшина спільноти, історик джазу і радіо персонаж Джамал Мухамед помітив, що різні раси та етноси співіснують не змішуючись, таке співіснування може бути першим кроком до чогось нового. «Одного дня - сказав він, - буде дійсно різноманітність така, що це стане звичайним, і район і колір шкіри не матиме значення. Ми всі будемо разом жити бо матимемо спільні інтереси».
Іншими словами, схоже, що буденні аспекти щоденного життя не можуть бути тривіальними, коли справа доходить до виховання широкої спільноти соціальної ідентичності, яка об’єднує багато конкуруючих ідентичностей.
Наведу лише один сучасний приклад, Санктпетербурзькі чиновники дуже наполегливо розвивали толерантність, аби запобігти зростанню насилля та злочинності у їхньому місті.
Програми із толерантності реалізовані у 2005 і продовжені ще на 5 років включають у себе проведення уроків толерантності у школах, початок тренувань поліції, а також спонсорування різних фестивалів і багатьох заходів. Однак серйозні проблеми міста через зростання культурного різноманіття та поширення нетерпимості залишаються. Жодна програма не здатна, змінити місто за одну ніч. Однак деякі соціологи почали помічати великі зміни у ставленні до культурних відмінностей, які вказують, що місто стає більш відкритим і сприятливим для чужинців.
У випадку Санкт Петербурга – міста, яке будувало чимало іноземців – розповіді про місцеву історію з наголосом на різноманіття можуть сприяти розвитку більшої терпимості. В інших містах Східної Європи, зокрема, як польські Лодзь і Вроцлав, громадські діячі використали різноманітність минулого своєї громади як засіб показати, що присутність людей, які відрізняються від них самих є явищем цілком нормальним.
Російський і східно-європейський досвід останніх декількох років свідчить про складнощі у поширенні спільних орієнтирів серед громад чужинців. Щоб досягти успіху в цій справі треба, щоб підходи були варіативними, до того ж потрібне завзяття і час. Це не можна швидко вирішити.
Завдання політиків полягає у тому, щоб розширити економічний та соціальний простір для мігрантів, відкинувши будь-які сумніви у потрібності такої політики.
Складність завдань, що стоять перед містами полягають у тому що вони стають домівкою для громад мігрантів, а отже потребують постійного перегляду. Мешканці та підприємства весь час намагаються зробити сталими соціальні, економічні, політичні культурні та мовні обставини. Політика ж повинна бути гнучкою, а не складатися із чітких правил про чорно-білі відмінності.
Таку чутливість важче підтримувати, ніж можна подумати. Моральний релятивізм ображає тих хто грає за правилами бо вони програють тим хто грає за іншими законами. Ось чому мультикультуризм зазнає тиску. Повинні мати місця і загальні узгоджені припущення, і гнучка політика. Інакше, міграція та урбанізація при стрімкій глобалізації може роздавити місцевих політиків.
IV. Ми знаємо, що розв’язувати ці питання складно: минуле не надає прикладів їх розв’язання. Коли думаємо про різноманітність, одразу згадуємо про конфлікт, який спричинив виникнення різноманітних мов бід час будівництва Вавилонської вежі ще у біблійні часи. Згадуємо про сучасну напруженість у Єрусалимі чи в Сараєво, або ж у наших власних містах. Американець будь-якого віку думаючи про Лос-Анджелес, не може не згадати про заворушення 1992 року у південно-центральній його частині чи у районі Ватс за 28 років до того. Кожен житель Вашингтона знає, про спалахи між общинного насильства, які відбулися за милю од перехрестя Ю і 14 вулиці у північно-східному Вашингтоні у 1919, 1968, 1991 роках. А що вже говорити про події у Лондоні, що відбулися кілька тижнів тому, чи у Парижі кілька років тому?
Враховуючи, як легко згадати таке насильство, я вірю, що дуже важливо згадати деякі успішні приклади різноманітності. Тож дозвольте мені сказати про місто, у якому виріс, Нью-Йорк.
V. Історик Нью-Йоркського університету Томас Бендер, у збірці присвяченій першій річниці нападу на Всесвітній Торговий Центр, дослідив сенс цього міста у Америці і як наслідок - у всьому світі. «Символ Нью-Йорка був очевидним із самого початку» - пише Бендер. «Якщо релігія надихнула пуритан, якщо мрія про плантації поїхала до Вірджинії, то торгівлею зайнялися у Новому Амстердамі. І якщо церква і регулярні богослужіння рано з’явилися у Вірджинії і Масачусетсі, то у Новому Амстердамі рано з’явилися спеціальні будівлі для ведення бізнесу.
Чесно кажучи, першою кам’яною будівлею і був такий офіс. Уже у 1640-х роках у тому районі де нині стоїть місто Нью-Йорк розмовляли вісімнадцятьма мовами».
«Ця змістовна історія,- продовжує він - стала приводом, для різного розуміння суспільства і політики, того що як долар охоплює відмінність, різноманітність і конфлікти. Місто характеризується розмежованою елітою та багатим різноманіттям груп і культур. У результаті, давно набувши досвіду місто продовжує шукати себе». Для Бендера пошук Нью-Йорка триває у зв’язку з трагічними подіями 11 вересня.
Як і поет дев’ятнадцятого століття Уолт Уїтмен Бендер вважає, що значення міста можна знайти у його какофонії.
Відомо, що різноманіття сьогоднішнього Нью-Йорка походить ще з кам’яного Нового Амстердама. Рассел Шорто, шануючи голландський спадок толерантності і демократії, звернув увагу на різноманітність поселення із самого початку. Шорто пише: «Це поселення було засновано голландцями, які називали його Новими Нідерландами, хоча половина жителів були з інших країн. Його центром було крихітне поселення із грубих будівель, розташованих на краю безмежної пустелі, а його провулками і набережними бродили різні народи: норвежці, німці, італійці, євреї, африканці (раби і вільні), валлони, чехи, мунси, монтокці, могавки - і багато інших, всі жили на краю імперії і намагалися бути разом у пошуках рівноваги між хаосом і порядком, свободою і гнітом. Пірати, повії, контрабандисти, бізнес-акули панували в ньому. Це був Манхетен, іншими словами: воно зразу різнилося од усіх інших місць - північноамериканських колоній, абощо».
Вавилонська вежа у мініатюрі, у Новому Амстердамі була симптомом глибоких структурних особливостей. Ще на самому початку комерційна еліта була занадто розділена, щоб встановити кордони між тими, хто мав бути включений у їхні громади, і тими, хто не мав. Бендер зазначає: «Ви змогли б жити у (Новоанглійському) пуританському місті лише за умови, що ваші цінності збігаються із сусідськими. Замість того, щоб розвивати різноманітність, пуританські місцеві лідери поспішили запропонувати чужинцям свободу: щоб трималися подалі».
Корпоративним наглядачам, переведеним у Новий Амстердам Ост-Індською компанією, нічого не лишалося, окрім як приймати будь-яких людей, якщо вони могли заробляти гроші. Прагматизм, а не громада чи чесноти, став звичайною справою.
Оскільки різні групи приїхали до Нового Амстердама у пошуках слави і удачі, то влада стала роз’єднаною і суперечливою. Місцевим політикам не стало засобів ні щоб захищати чесноти, ні щоб підтримувати громадян. Правлячи Новим Амстердамом (англійським колоніальним містом) необхідно було враховувати свої приватні інтереси.
«Що стосується голландської колонії - зазначає Шорто, – то саме вона поставила Манхетен на шлях відкритості і вільної торгівлі». Він продовжував бути зразком для наслідування аж до приходу британської влади у 1664 році. Щоб досягти будь-яких особистих чи групових цілей, треба взаємодіяти з іншими людьми для досягнення спільних цілей.
VI. Такий прагматичний плюралізм не обов’язково сприятиме становленню демократичних інститутів та відносин між людьми. Прагматичний плюралізм виник із необхідності толерувати поведінку, яка є образливою. Прагматичний плюралізм і стратегія виживання пов’язані настільки, що помітно як таке місто-космополіт, як Нью-Йорк, забезпечує дотримання золотої середини поміж жителями та громадами, тим самим збільшуючи здатність міста до адаптації.
Такі комерційні гіганти, як Нью-Йорк були засновані різними групами людей з метою власної вигоди.
Такі міста мало чи не з дня свого заснування відзначалися «міською соціальною стійкістю», на яку вказували Річард Стерн із Університету Торонто і Маріо Поліз із квебекського університету у Монреалі. Для Стерна і Поліз міська соціальна стійкість складається із політики й інституцій, на які мають вплив інтеграції різних груп, культурних практик у справедливу і рівноправну моду.
VII. Такі міста як Нью-Йорк чи Амстердам продемонстрували великі можливості у наданні притулку різноманітним людям упродовж десятиліть чи століть. Але не завжди було так добре. (Стандарти Стерна і Поліз про справедливість і рівновагу часто виходять за межі розуміння місцевих жителів.) Однак ці міста довели, що можуть слугувати місцем для примусового розміщення людей за допомогою прагматичного плюралізму. У порівнянні із більшою частиною світу, вони мають велику здатність згладжувати різноманітність. Іншими словами, ці міста можуть вважатися накопиченням різноманітності.
Різноманітність дуже цінна річ, особливо на початку 21 століття. Нині дуже багато людей пересуваються по світу. Міграція стала основною турботою як країн, що відправляють, так і тих, що приймають. Культура діаспори, що часто формується із невтішного та гіркого досвіду через розгубленість та вигнання, потужна сила, яка формує суспільство й культуру у тих країнах,що її вони залишили, і у тих, де вони оселилися.
Отже, мігранти створюють труднощі для великих міст, бо саме в них існування спільної думки, громад, особистості, які представляють собою мігранти не можна ігнорувати.
Традиційне уявлення про розпад спільноти через незвичну проблему – швидке зростання міста, миттєві комунікації і швидкий рух людей.
Підтримування людської свідомості за межами групової ідентичності у добу зайнятості залишається не легким завданням. Нова ера у міській різноманітності руйнує попередні уявлення про владу. Соціальні групи у сьогоднішніх містах змушені не ризикувати, а захищати свої інтереси тільки там, де це необхідно для виживання і благополуччя. Саме тому міське життя інколи стає зіткненням різних інтересів.
VIII. Отже, як міським громадам пристосуватися до цього століття?
На перший погляд відповідь можна знайти в таких містах-гігантах, як Нью-Йорк чи Амстердам, у яких накопичилося багато «капіталу різноманітності» за тривалий час. Моя думка така: у Нью-Йорку живе багато різних людей і так було із самого заснування міста у 17 ст. у містах, в історії яких було менше терпимості не можуть утворитися такі ж великі громади.
Мені хотілось би зрозуміти, як формувалася різноманітність міст на прикладі більш класично поділеної громади, яка накопичувала «капітал різноманітності» усього декілька останніх десятиліть. Іншими словами, я постараюсь розглянути ті випадки, у яких такі самі умови (які зробили Нью-Йорк та Амстердам містами толерантності) спричинили вороже ставлення до мігрантів.
А зроблю я це, аналізуючи вплив на громади, розділені мовою. Зокрема, я розповім вам про десятки тисяч жителів-мігрантів Монреаля. Якщо мені вдасться, то ви побачите міста, може навіть недалеко від дому окрім великих міст Нью-Йорка і Амстердама, де є великі можливості для мігрантів.
IX. Монреаль – ідеальне місто для вивчення виникнення різноманітності, оскільки мова давно формувала політичні, соціальні й культурні погляди. Місто давно визначилося завдяки взаємовиключеним поняттям, які здавалося замінили рідний край, рід занять, гендер і клас. Сьогодні Монреаль – найуспішніше місто у плані різноманітності у світі. Як так вийшло?
Щоб відповісти на це питання, я звернуся до одного з класичних образів Монреаля із новели «Дві самотності». Г’ю МакЛенон у своєму епохальному романі, написаному в 1945 році, визначив дійсність французької й англійської Канади: люди живуть як у паралельних світах по різних берегах долини річки Св. Лаврентія. «Але на околиці Монреаля, - починає він розповідь про самоізоляцію, – дві давні раси і релігії зустрічаються й живуть пліч-о-пліч зі своїми окремими легендами».
Як раса у США, мова – релігія може виступати замінником – є основами невпевненості, якої Канада ще не позбулася і навряд чи позбудеться. Справді, мова, релігія, культура у поєднанні з історією та географією іноді створюють справжню прірву у канадському суспільстві.
Монреаль, найбільше місто Канади упродовж двох століть – до того, як ним стало Торонто – єдине місто, де живуть обидві мовні групи.
Такою складністю історії мови, релігії, культури Монреаль переважно завдячує британським завойовникам, які дозволили залишити французам свої головні інститути: римо-католицьку церкву, школи, правову систему.
Франко-канадські стосунки сконцентрувалися навколо невеликих парафій та сільських поселень, а Монреаль залишили керівникам-колоністам і комерційним партнерам. До початку 19 ст. Монреаль був переважно англомовним. У середині двадцятого століття, перетворюючись із сільської на міську міграцію, разом з модернізацією економіки, Квебек (тиха революція) у котре перетворив Монреаль на переважно франкомовне місто.
У 1960-х жителі Монреаля британсько-протестантської спадщини зберегли керівні посади, особливо у приватному секторі. Усе більш неспокійна інтелігенція й франкофони середнього класу вимагали можливостей для розвитку мови. Мова служила основним полем битви для громад Монреаля і Квебека, які прагнули громадянської ідентичності і більшої можливості для досягнення добробуту.
І політичні рухи охопили весь Квебек. Почали приїжджати франко фони аби «відвоювати» місто і знову перетворити на франкомовне. Мігранти з-за кордону опинилися у самому центрі суперечки культур, політики, економіки, а також щодо розвитку міста, яка тривала півстоліття.
Протягом останньої чверті 20 століття три чинники почали руйнувати лінгвістичні межі: почали прибувати мігранти з-за меж північної Атлантики, а жителі Монреаля почали від’їжджати до нових міст, водночас стаття 101 вимагала, щоб батьки відправляли своїх дітей у французькі школи, що і переорієнтувало французьку асиміляцію на англійську.
X. Такі глибокі зміни показали, як сильно можуть змінити мігранти соціальні та економічні умови. Незважаючи на всі напруженості й конфлікти за останні п’ятдесят років, незважаючи і на те, що Монреаль більше не рай на землі, у всіх відношеннях – історія соціальних, культурних, економічних і політичних змін показує, як громада може дати нові можливості для мігрантів навіть у найбільш ворожому середовищі. Все зрозуміло – міста можуть змінитися.
Ми також розуміємо, що такі досягнення нетривкі, і можуть змінитися за ніч. Міські правителі повинні працювати над збереженням «капіталу різноманітності», аби він не розчинився у метушні життя на вулицях. Згадайте про недавній досвід Лондона, адже здавалося, що всі здобутки, які сприяють різноманітності розсиплються вмить.
XI. Пам’ятаючи про ці спостереження, поговоримо про Росію. Ми на Заході, зазвичай не асоціюємо «різноманітність» із «російським містом». Можливо, і це важливо, що ви також. Однак ми всі повинні переглянути уявлення щодо однорідності російських міст, однорідності Росії.
Як ви знаєте, у багатьох великих російських містах проживають цілком різні групи населення. Наведу лише два приклади. За деякими даними населення Казані становить: 52 % татар, 43 % росіян, а також чуваші, українці, азербайджанці, євреї. Ростов-на-Дону є домом для великих українських, вірменських, корейських, чеченських громад. Справді, за деякими оцінками, населення цієї країни на 50 % складається з мігрантів.
Я переконаний, що ми всі зможемо навести немало прикладів. Росія вже стикається із тими проблемами, про які я тільки що писав.
Якщо різноманітність стає звичайним станом речей для Росії, тоді вона стає частиною сучасного світу, що опинився перед великою проблемою різноманітності, і це означає що треба мислити широко.
XII. Я далекий від того, щоб давати поради, що робити із вашою країною. Проте дозвольте запропонувати вам із чого можна почати. У російських містах треба визначити місця, де могли б контактувати різні групи. Такі місця можуть бути як віртуальними – веб-сайти, блоги, так і цілком реальними – парки, стадіони, студентські гуртки.
Ці місця стануть зонами контактів між різними групами населення, вони допоможуть людям спілкуватися між собою і відпочивати від повсякденного життя.
Сучасні соціологи називають такі місця місцями інтенсивної групової взаємодії, «зонами взаємодії». Це поняття вперше вжила Марі Луїза Прат на початку 1990-х. Для Прат такі зони є місцями, де «культури зустрічаються, конфліктують і борються між собою».
«Зони взаємодії» довели свою потрібність там, де різноманітність перетворилася з проблеми на міжкультурний спосіб проведення часу. Змішування різноманітностей часто на перший погляд дає досить багато. Це перші осередки, які повинні бути відновлені, переосмислені, перебудовані, коли «реформатори» думатимуть про вдосконалення міста. Такі зони взаємодії - одні з найбільш продуктивних місць міського життя. Групи, які там збираються повинні оновлюватися, щоб продовжувати збагачувати місто.
XIII. Уроки, засвоєні в результаті успішного управління містом не визначають певної політики. М’яке просування толерантності з метою різноманітності створює досить серйозний захист для багатьох приватних інтересів. Для цього слід сприяти розвитку різноманітності, чому допомагає за словами Стерна і Поліз, «політика й інституції на які впливає інтеграція різних груп, культурні практики, що стають правилом». І такі політики й інститути повинні оберігати місця реальні й віртуальні, де перебувають різні люди, не важливо чим вони різняться. Їх спільне перебування має бути звичною справою. Новий Амстердам досягав цього три століття, а Монреаль – три десятиліття.
Досягнути цього не просто, та не забуваймо, що альтернатива може бути жахливою. Люди двадцять першого століття не мають вибору, якщо вони хочуть уникнути жахів, що мали місце у двадцятому.
Я щиро вірю, що вам і вашим співвітчизникам по всій Росії стане мудрості також досягти цього.
Дякую за увагу.