Стратегічне планування і використання місцевих активів для місцевого розвитку
Чернігів, 13 - 17 грудня 2010 р.
З 13 по 17 грудня 2010 року в Чернігові на базі Чернігівського центру перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрі відбувся міжнародний семінар «Стратегічне планування і використання місцевих активів для місцевого розвитку: досвід Ізраїлю». В його роботі взяли участь фахівці з Ізраїлю, Йорданії, Росії, США та України. Проведення семінару стало можливим завдяки зусиллям багатьох організацій – Київського проекту Інституту Кеннана, Центру ім. Вейтца, Чернігівського центру перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів. Ініціативу проведення семінару підтримала у березні поточного року Чернігівська облдержадміністрація, а також Посольство США в Україні, Посольство Ізраїлю в Україні та Представництво Джоінта у Києві.
Протягом п’яти днів в Чернігові навчалися фахівці з семи районів області: Чернігівського, Сосницького, Бахмацького, Куликівського, Козелецького, Новгород-Сіверського, Ічнянського, а також з Хмельниччини та Тернопільщини. Певною мірою унікальним виявився формат семінару: до участі було запрошено голів територіальних громад, працівників управлінь економіки державних адміністрацій, громадських експертів.
Власне, такий неординарний склад учасників пов’язано з головною метою заходу: поширення міжнародного досвіду використання місцевих активів та можливостей серед лідерів громад області. Об’єктивним свідченням успішності семінару та його популярності серед учасників можна вважати суто статистичний чинник: семнінар тривав цілих 5 днів, але кількість учасників, котрі полишили його передчасно, була справді незначною. Із 26 учасників заявлених на початку 24 залишилися працювати до кінця. Оцінюючи цей факт, треба не випускати з поля уваги, що зменшення кількості учасників – це явище, яке спостергається практично на кожному семінарі в Україні.
Ще одним очевидним індикатором успшності й актуальності семніару стало те, що зустріч із головою Чернігівської обласної державної адміністрації (губернатором Чернігівської області) не стала суто протокольною подією. Від імені центральної влади губернатор висловив зацікавленість у подальшій співпраці, і внаслідок цього домовлено, що в короткому часі ізраїльська сторона розробить і подасть до Чернігівської облдержадміністрації відповідні пропозиції. Як підкреслив губернатор, після останніх у часі місцевих виборів на посади та в місцеві ради прийшло дуже багато нових людей, що практично не мають досвіду роботи у сферах місцевого самоврядування та місцевого розвитку, а тому професійне навчання та підвищення кваліфікації є вкрай важливими для них. Рівною мірою це є справедливим для всіх регіонів України.
Потребу у досвіді, що поширювався в перебігу чернігівського семінару, засвідчила реакція учасників з інших областей України. Звертаючись до організаторів та тренерів, вони просили організувати подібний захід також і в їхніх громадах чи регіонах.
«Навряд чи ми скажемо те, що зовсім не відоме вам, - казали тренери, звертаючись до учасників семінару. -- Натомість ми спробуємо показати, як на речі, що їх ми всі усвідомлюємо на інтуїтивному рівні, можна подивитися пильніше, як ці речі можна побачити в іншому світлі, як комплексно поєднати їх у досі несподіваний для нас самих спосіб і як таке поєднання може дати максимальний ефект у справі економічного розвитку громади та зростання її добробуту».
Не менше, аніж однозначно висока кваліфікація та професіоналізм тренерів (і як майстерних викладачів, що вміють організувати інтреактивну роботу, де тренери й учасники – справді одна злагоджена команда, і як практиків, що давно працюють у сфері місцевого розвитку), успішність семінару визначили щонайменше такі чинники:
- постійна зорієнтованість тренерів і запропонованими ними тематики на практичні потреби саме української сторони (у переважній більшості учасниками семінару були посадовці органів місцевого самоврядування міського, селищного, сільського та районного рівня, місцеві підприємці та працівники районних державних адміністрацій); Саме про першочергові проблеми, що постають перед органами місцевого самоврядування говорили запрошені Інститутом Кеннана українські фахівці – випускники американських освітніх програм. Вони ознайомили учасників семінару та зарубіжних експертів із своїм баченням перспектив місцевого розвитку та місцевого самоврядування в Україні, чітко визначивши головні пріоритети сьогодення;
- акцент на тому, що будь-якими інвестиціями, залученими громадою, ця громада має уміти розпорядитися конче так, аби різного роду благами від інвестицій могла користуватися ціла місцева громада, а не, скажімо, лише місцевий чи немісцевий бізнес. Було показано негативні та позитивні приклади з ізраїльської та світової практики й запропоновано інструментарій для використання інвестицій саме на благо цілої громади (передусім ішлося про економічні та соціальні аспекти); важливою для учасників семінару була інформація представника посольства Ізраїлю про інвестиційну політику держави, її підходи до залучення інвестицій та стимулювання таким чином місцевого розвитку, про особливості українського бізнес середовища та інвестиційного клімату говорили представники запрошені до розмови Інститутом Кеннана.
- підхід «слід поглянути на звичні речі під іншим кутом зору» (stepping out of the box). Цей підхід був лейтмотивом усього семінару і жваво обговорювався учасниками не лише на засіданнях, але і в кулуарах. Особливо тренери наголошували на необхідності поглянути під таким кутом зору на повноваження, що їх реально має місцева влада навіть за недосконалого законодавства. Було показано приклади, як влада може побачити власний потенціал і комплексно розпорядитися власними, реально наявними у неї наявними повноваженнями, аби забезпечити розвиток громади на користь різних соціальних груп у ній;
- постійна зорієнтованість на комплексний підхід у вирішенні питань розвитку громади – як, замість виступати самотнім (а тому менш успішним) рушієм економічного розвитку громади, місцева влада може натомість організувати співпрацю місцевих добровольців, громадських організацій, бізнесу та інших зацікавлених сторін, аби вигоду мали і ці сторони, і місцева громада в цілому. Серед іншого, в цьому зв’язку розглянуто успішний досвід Ізраїлю – створення корпорацій місцевого розвитку. Така корпорація діє не як орган влади, а як наділений спеціальними повноваженнями організаційно-консультаційний бізнес, що знаходить, залучає й у спеціально визначений спосіб поєднує для співпраці над проектами розвитку громади різні зацікавлені сторони.. На сто відсотків так корпорації економічного розвитку є власністю місцевої громади, але фінансуються за рахунок прибутків від реалізовуваних ними проектів. Учасникам було продемонстровано принципову придатність такої моделі для українських реалій – для цього організовано виїзне засідання у місті Славутичі, де упродовж низки років уже діє міське агентство економічного розвитку.
- використання бюджетних коштів у спосіб, що забезпечує їх повернення до бюджету. Зокрема, саме таке використовування забезпечують корпорації місцевого розвитку, про які йшлося вище. До фінансування того чи іншого виконуваного проекту можуть бути залучені кошти місцевого чи загальнонаціонального бюджету, але одним із завдань корпорації є забезпечити повернення таких коштів до бюджету в міру розгортання і роботи успішних проектів. Це питання теж розглядалося на семінарі й біло визнане учасникам як вкрай актуальне і на засіданнях, і в кулуарах.;
- важливим та цікавим для учасників було обговорення проблем розвитку територій – зокрема, йшлося про створення технопарків, торговельно-розважальних осередків та про забудову житлових масивів. Що стосується останнього, то тут було розглянуто переваги й недоліки таких підходів до житлової забудови, як відновлення й модернізація за кошти бюджету, ущільнення забудови, а також нова забудова на місці знесеної старої. При розгляді усіх трьох варіантів акцент, знову ж таки, робився на забезпеченні таких підходів, аби від проектів будівництва не постраждали мешканці будинків, а грошові та негрошові блага від забудови чи реставрації житлових будівель ішли на користь не лише будівельному бізнесові, але й цілій місцевій громаді та її мешканцям.
- Особливу увагу на семінарі також було приділено моделі Хеседа як доброчинної соціальної організації яка не лише допомагає вирішити соціальні проблеми старих, хворих, немічних людей опікується дітьми. Хесед виступає важливим мобілізуючим і виховним фактором формування громади на основі добровільної і безкоштовної громадської роботи та взаємодопомоги. Використання моделі запропонованої Хеседом було визнано учасниками семінару надзвичайно продуктивною і гідною впровадження. Про сучасний стан соціальної роботи та перспективи її розвитку учасникам семінару доповів експерт запрошений зі Львова, де нині успішно впроваджуються сучасні методи соціальної роботи, а також ефективно діє місцевий Хесед Arie, який багатьма експертами визнано взірцевим в Україні. Лекції представників місцевого (чернігівського) Хеседа Естер та Джоїнта із Києва стали важливим поштовхом для формування у слухачів нових підходів до розуміння доброчинності та громадської роботи, формування громадянської відповідальності та взаємодопомоги, а, отже справжнього, а не декларованого громадянського суспільства.
Тематика місцевого розвитку не є вичерпною. Зрозуміло, що подібні навчання були і будуть. Крім самого навчання, важливо й інше – що далі. Ми прагнемо, аби цей семінар став поштовхом для налагодження контактів на регіональному рівні між місцевою владою, бізнесом, громадським сектором України та Ізраїлю.
Сподіваємось, що через деякий час учасники семінару також матимуть змогу продемонструвати свої здобутки, та успішно реалізовувати найкращі починання, доводячи, що знання та прагнення до кращого – це запорука сталого розвитку.
Демократія і її межі
Київ, 12 листопада 2010 р.
Наприкінці 80-х – 90-х років XX ст. серед інтелектуалів, політиків і представників освічених прошарків пострадянських країн була поширена оптимістична переконаність не лише у можливості, а навіть у неминучості просування цих країн до ліберальної демократії як універсальної моделі організації публічного життя і як вищої цінності людства. Проте з плином часу і під впливом життєвих реалій її замінили спочатку розгубленість і сумніви, а згодом і глибоке розчарування. Експерти почали говорити про «часткову», «делеговану», «імітаційну» та інші особливі види демократії, а по суті про різновиди авторитарних режимів, що намагалися увібратися в демократичні шати у різних національних стилях.
Водночас в країнах західного світу демократія все частіше змушена протидіяти викликам міжнародного тероризму, проблемам, спричиненим імміграцією з країн третього світу, а також ще й глобальній фінансово-економічній кризі.
Все це нині спонукує різноманітні експертні співтовариства, наукову громадськість і представників політичних рухів та партій у цих країнах шукати відповіді на запитання: чому демократія не відбулася у пострадянських країнах, хоча вони і проголосили її як головну мету своїх реформ; що спричинило невдачі західних країн, що прагнули, усунувши авторитарно-диктаторські режими, забезпечити демократизацію Іраку або Афганістану; чи витримає класична західна демократія зазначені й інші можливі випробування.
Українське і російське товариства випускників Інституту Кеннана за допомогою своїх київського і московського офісів, Інститут філософії Національної академії наук України і ГО «Київське братство» організували серію семінарів у Києві на які запросили учених із Франції, Грузії та інших країн для того, щоб разом долучитися до міжнародного процесу переосмислення теорії й практики демократії.
Перший семінар «Переосмислюючи демократію: пост-комуністичні країни і глобальні проблеми» відбувся у вересні 2010 р. На ньому обговорювалися проблеми розвитку демократії у цих країнах у глобальному контексті.
На наступний семінар «Демократія та її межі» зібралися представники різних гуманітарних і соціальних наук з України, Франції й Росії. Міждисциплінарний діалог, що відбувся, продемонстрував, що фрагментарна демократизація, модернізаційні провали в пост-комуністичних країнах мають глибоке історичне та культурне коріння, і пов'язані передусім із їх нерозвиненою політико-правовою культурою. Однак, на думку багатьох учасників семінару, ці негативні передумови не є фатально остаточними.
Учасники останнього семінару, зокрема, відзначали, що моделі та сценарії демократизації й авторитарних рецидивів, не зважаючи на їхнє різноманіття, мають спільні риси і особливості. Сьогодення й майбутнє політико-правових режимів на загал залежать не лише від еліт і їх лідерів, але й від загального стану консолідованості і розвиненості громадянських суспільств. Накопичений за останні два десятиліття позитивний і негативний досвід розвитку демократії на пострадянському просторі спонукує наукову та експертну громадськість не просто відмовитися від упередженого уявлення про її неминучу зумовленість, на порядку денному – вироблення засадничо нових концептуальних підходів розуміння демократії XXI ст. та розкриття об'єктивних можливостей і меж її подальшого розвитку. Так само як світу потрібні нанотехнології та інноваційна економіка, йому необхідні й інноваційні концепції й практики демократичного розвитку й функціонування демократії. Саме тому учасники семінару домовилися про продовження цього діалогу в різних інноваційних формах, зокрема і в електронній.
Вільям Смирнов,
зав. сектором теорії права і держави Інституту держави і права РАН
Переосмислюючи демократію: XXI століття
Київ, 24 вересня 2010 року
Міжнародний круглий стіл «Переосмислюючи демократію: ХХІ століття», спільно організований Київським проектом Інституту Кеннана, Інститутом філософії НАНУ за участі Посольства Франції в Україні та НУО «Київське братство», відбувся у Києві 24 вересня 2010 року.
Під час обговорення його учасники торкнулися широкого спектру проблем, пов’язаних з розвитком демократії в сучасному світі, та, зокрема, викликів, яких зазнає демократія на пострадянському просторі. Особливу увагу було зосереджено на таких країнах як Україна, Грузія та Російська Федерація. Було відзначено, що в умовах світової кризи демократії, формально демократично обрані уряди цих країн не мають належної легітимності і в умовах відсутності незалежної судової системи та нерозвиненої законодавчої бази не забезпечують належного дотримання як демократичних процедур, так і належного контролю з боку демократичних інституцій.
Учасники круглого столу зацікавлено обговорювали проблему співвідношення понять суб’єкту та об’єкту демократії, соціальної бази та передумов демократичних реформ на пострадянському просторі, згадали про роль традиційних інституцій в процесі модернізації суспільства, а також про рівень соціального та культурного розмаїття, як важливої передумови для успішного здійснення демократичних трансформацій.
Проблему «другого ешелону» влади (учителів, лікарів, менеджерів різного рівня) було також визначено як важливу для розуміння ефективності/ неефективності здійснення демократичних перетворень у країнах пострадянського простору.
Таким чином під час круглого столу було окреслено нехай і не повний, але важливий список проблем життєво важливих для регіону, у якому хоча і було задекларовано відданість ідеям розвитку демократії, проте часто за демократичною риторикою приховується відверто авторитарна політика і практика.
Учасники дискусії одностайно погодилися з тим, що обговорення проблем демократії повинно стати регулярним і до нього необхідно залучати широке коло зацікавлених з метою спільного опрацювання шляхів подальшого розвитку демократії як в регіональному, так і у глобальному масштабі.
Плюралізм і багатокультурність як рушії розвитку міста
Одеса, 21 вересня 2010 року
21 вересня 2010 року в Одесі відбувся науковий семінар, присвячений плюралізму та багатокультурності сучасного українського міста.
На думку учасників семінару, нове етнічне й культурне різноманіття українських міст, породжене численною міграцією ще в радянські роки громадян з різних куточків СРСР, зокрема і до Одеси, сформувало певний «виклик» узвичаєним культурним та освітнім інституціям. Ці зміни посилилися протягом останніх двадцяти років, коли до Одеси почали прибувати вихідці з країн так званого далекого зарубіжжя. Тому нині державні освітні й культурні органи мають визначати політику, конкретні заходи та ініціативи, які б надавали можливість різним культурам розвиватися поруч у межах одного міста і однієї країн.
Цією політикою має стати мультикультуралізм, який зазвичай пов’язується із рівними можливостями, які мають бути гарантовані для всіх культур, і які складають культурну мозаїку окремо взятої країни. Учасники дискусії зазначили, що мультикультуралізм спрямований головним чином на політику щодо іммігрантів (яких нерідко називають «новими меншинами»).
Ключова ідея цієї концепції полягає у створенні державою рівних (хоча б потенційно) можливостей розвитку для меншин, у подоланні ієрархії культур – від домінуючої до «непрестижних» та зовсім «неперспективних». Однак негативним її аспектом учасники дискусії назвали певну статичність, оскільки при запровадженні політики багатокультурності наголос робиться не на міжкультурному обміні та взаємовпливі, а на збереженні існуючих культур меншин, отже, у певному сенсі – на консервації status quo.
Під час дискусії учасники погодилися з тим, що нині в Україні необхідно запровадити інтеркультурне виховання, суть якого полягає у навчанні різноманітності культур, виховання поваги та почуття гідності у представників всіх культур не залежно від расового чи етнічного походження, сприйняття взаємозв’язку та взаємовпливу загальнолюдського та національного компонентів культури у широкому значенні. Серед принципів освіти, запропонованих учасниками семінару, запропоновано принцип інтеркультурності, «що передбачає інтегрованість української національної культури у контекст загальнодержавних, європейських і світових цінностей, у загальнолюдську культуру», а також принцип культурної відповідності, «що в цьому контексті означає органічну єдність громадянського виховання з історією та культурою народу, його мовою, народними традиціями та звичаями, що забезпечують духовну єдність, наступність та спадкоємність поколінь».
